|
Ой, де був вчора я – не згадаю, капець. Пам’ятаю: подвір’я з баюрами. В хаті ????? – як альфа-самець, зп’яну їх діставав шури-мурами. Як проснувсь з бодуна – бац, пред’ява мені, що я матом всіх крив ?????? з люстри в ванну скакав, потім сильно співав і у когось в мотні покемонів шукав. Ще й шмурдяк з бутля пив, на столі лабав блюз, – аж сусіди прийшли з волонтерами і, накинувшись кодлом, зв’язали у пук грубим дротом з вольта́ми й амперами. Хто плював мені в твар, а хто тюльку в рот пхав, а якийсь архар по мені танцював, й тільки пані одна, що без хлопа жила, врятувала мене: на поруки взяла. Я з розквашеним писком – ген біля дверей: робим вигляд, що страшно покаявся. «Розв’яжіть, – попросив, – і все буде окей!» Розв’язали; виделки сховали всі. Що тут, блін, почалось! Чистий ужас чи жах: Хтозна звідки взялось стільки сили в руках. Я, немов гамадрил, там ходив ходуном, ?????? все летіло в вікно! Ой, де був вчора я! Блін, то повний капець. Пам’ятаю себе з двома Ганьками... Словом, щоб відтягнути свій власний кінець, тре конкретно кінчати із п’янками.
|