|
Вважай по-нашому, ми пили небагато, – Скажи, Серього – чого брехати! Якби горілку не із тирси гнали, З п’яти пляшок нам – ну що би сталось! Ми пили другу край прилавку в закуточку, – Було ще мало – мов крапля в бочку. А потім – під грибочком в дитсадочку, Затим не тямлю – дійшов до «точки». Я просто з пляшки пив, охлялий, зголоднілий, Але як скло був – весь осклянілий. А вже коли коляска підкотила, Тоді було в нас – сімсот на рило! Ми правда, третього насильно залучили, – Негарно вийшло – переборщили. Що окуляри хлопцеві зламали – Так то портвейном дошліфували. Товариш перший нам сказав, мовляв, спиніться, Не хуліганьте і розійдіться. На «розійтись» я зразу зголосився, – І розійшовся, – і розходився. Коли погане щось казав – карайте строго! Та то ж неправда, скажи, Серього! А що упав – так то від помутніння, Кричав не з горя – від отупіння. Тепер дозвольте кілька слів без протоколу. Чому навчає сім’я і школа? Що отаких життя карає строго. Отут ми згодні, – скажи, Серього! От зранку скаже він, коли протверезіє: Хай нас життя засудить, не жаліє! Тож відпустіть – і вам же легше буде. Навіщо клопіт, життя ж засудить! Ви не дивіться, що Серьога все киває, – Він розуміє, переживає! А що мовчить – так то від хвилювання, Від усвідомлення та покаяння. Не запирайте, люди, – плачуть вдома дітки, – Йому ж – у Хімки, мені – в Медвідки!.. Та, все одно: автобуси не ходять, Метро закрите, в таксі не содять. Приємно все-таки, що нас тут поважають: Дивись – підвозять, дивись – саджають! Розбудить зранку нас не півня «кукуріку», – Сержант підійме – як чоловіка. Нас ледь не з маршем проведуть, як проспимося. Рубля заначив – похмелимося! Все ж, братику, тяжка у нас дорога! Ех, бідолахо! Ну спи, Серього!
|