|
Роги сурмлять: мерщій, мерщій! – І вже роїться свита. Душа у ловчих без затій, Із жил волових звита. Ох і жорстока в людей гра – Вбивать двох лебедів пора! І стріли вверх пустились... У лучників прицільний згляд, А двоє білих лебедят Сьогодні лиш зустрілись. Вона жила під сонцем – там, Де зір числа не знати, Куди під силу лебедям Стрімких висот злітати. Полинь і два крила розкинь, В густу тремтливу неба синь, Ковзай по божих схилах – У вишину, куди за мить Лиш стогін зможе долетіть, Та ангелам під силу. Він зміг і там її схопить – Щаслива мить єдина, Але була яскрава мить Їх пісня лебедина... Крилатих ангелів сини, На землю ринули вони – І непоправне сталось: Із-за кущів, як із-за стін Стрільці вже стежили за тим, Щоб щастя обірвалось. Ось обтирають піт з чола Ті, хто свого добився. Мольба остання так збулась: «Миттєвість, зупинися!» Так влився поклик вічних днів У їхній лебединий спів – Щастя хвилини мчаться. Вони упали разом вниз, Та дух на небі залишивсь, На сьомім небі щастя.
|