|
Сурмлять рога: «Хуткіш! Хуткіш!» І метушиться свита. Душа у ловчих, як раніш, Із жил волових звита. Ну, і потіха у людців – Двох вбити білих лебедів! І стріли в ціль помчали, Їм повезло одразу! Стрільцям наразі лебеді У небі показались. Вона жила під сонцем, там, Зірки рахуй – без звіту, Куди під силу лебедям Високого політу. Злети і два крила розкинь У цю прозору любу синь! В потоках вдвох парити: Він – справа, вона – зліва. Туди – можна долетіти Лиш ангелам і співу. Разом із нею він летить – Щаслива мить єдина, А то була яскрава мить – Їх пісня лебедина. І ангелам подібно білим, Вони спустились до Землі – Сховатися у хащах! А там вже злодії чатують – Мисливці там слідкують, Щоб вкоротити щастя. І впали лебеді оба – Кінчається життєвість: Політ скінчився і мольба – О, зупинись, миттєвість! Живим є вічний цей мотив – Останній лебединий спів – Щасливців одночасся. Вони упали вниз разом, Зоставшись в небі сьомому, На тому, що зоветься щастям!
|