|
Обминаючи далеко наші органи безпеки, під ім’ям, здається, фіна – містер Йоганн Хаїм Гретць, – завше в щільних рукавичках, при ліхтариках й відмичках, у Будинку селянина жив непевний пожилець. Він вночі гасав районом з ліхтарем інфра́червоним й клацав чимось непомітним, в чому блискав об’єктив, а відтак на фотокартках поставало в чорних фарбах все, що світлим й заповітним в нас вважає колектив. Чебуречна та їдальня обернулись на вбиральні, поле клубу «Незаможник» стало схоже на город; на облудній мікроплівці – малорослі вийшли вівці, й вийшов чим – здуріти можна! – мирний тракторний завод. Та товктися без підручних – мабуть, нудно та докучно. Гретць мав практику велику, – склав підступний план умент. І в пивниці, коло дзбана, громадянина Степана збив з пуття та з пантелику нерадянський елемент. Цей Степан був ненажерний, на брехню й чутки майстерний, відірватись неспроможний від халявного питва. Словом, він годився всяко у шпигунські посіпаки, – може трапитись це з кожним, хто про пильність забува. – Ось, Степане, вам завдання: коло церкви, на майдані, в три п’ятнадцять у неділю спатиме один гевал. Треба пляшку в нього вкрасти, він почне громаду клясти, а відтак «Німецька хвиля» розповість про цей скандал. І ще дещо: невзабарі на Центральному базарі скаже вам особа мила у весільному вбранні: «Чи не хочете у стайню?» – Обзивайтеся: «Звичайно!» – Дасть вам гарбуза з тротилом – принесіть його мені. А за це, мій друже п’яний, – Гретць нашіптував Степану, – буде вілла десь далеко, безліч баб та море вин... – Та не знав цей Йоганн Хаїм: той, кого він мав слинтяєм, – доброволець держбезпеки і зразковий сім’янин. Так, мастак на всяку погань незрівнянний містер Йоганн, але тут – наївся хріну горезвісний Хаїм Гретць. Він знешкоджений, і навіть вже нікого не цікавить, а Будинок селянина зачинили – і кінець.
|