|
Щоб не було слідів – повсюди підмели. Сваріть мене, ганьбіть, одначе заспокойтесь! Мій фініш – горизонт, а стрічка – край Землі, Я першим маю буть на горизонті. З умовами парі погодились не всі І руки розбивали безтурботно. Одна з них, головна, – триматися шосе, По ньому їхати безповоротно. Намотую я милі на кардан, І чую гудіння у дротах, Однак маячить тінь перед мотором – То чорний кіт, то інший, хтось у чорнім. Я знаю, мені в колеса палку кинуть. Здогадуюсь – не зможу завершити кроса. Я знаю, що мій шлях з усмішкою припинять, Через дорогу натягнувши троса. Та я стрілки топлю. На швидкостях таких Мала піщинка стане наче куля. І я втискаюся в кермо із сил усіх, Допоки ще болти не затягнули! Намотуючи милі на кардан, Я чую гул в натягнутих дротах. Гайки закручують. Вперед, щосили! Бо піднімають трос – якраз де шия. І плавиться асфальт, протектори горять, І під грудьми болить від близької розв’язки. Я розриваю тілом натягнутий канат. Живий я! Чорні викиньте пов’язки. Примусив хто мене на це жорстке парі – У суперечках хитрі, підлі в склоках? Азарт мене п’янить, та що не говори, Гальмую на слизьких я поворотах. Намотую я милі на кардан На зло канатам, тросам і дротам. Тих, хто програв, ви заспокойте, Коли з’явлюся я на горизонті. Мій фініш – горизонт – до мене не спішить. Я стрічку не зірвав, і не звучить ще меса. Хоч трос не розірвав мені хребці на шиї, Та із кущів стріляють по колесах. Не бариші мене до гонки привели – Благання: – Мить піймай, моторний ти! Пізнай, чи є межа, де край Землі? Чи, можна, розтягнути горизонти? Намотую я милі на кардан, І кулю в скат одержати не дам. Та – відмовляють гальма. Лине кода! І горизонт промахую я з ходу.
|