|
Я вийшов зростом і лицем – Батькам спасибі за все це, З людьми в ладу, не підганяв, не зачіпав. Спини не гнув, прямим ходив, І в ус не дув, і жив як жив, І голові руками я допомагав. Блукав, та повернувся в дім, З роками, але не старим. Висять роки, які не кинуть, не віддать. Та до начальника припав, який красиво вербував: І за Урал машини став переганять. Дорога, а в дорозі МАЗ, який по вуха якось вгряз, В кабіні темінь, ще й напарник замовчав. Хоч би кричав – аж зло бере Назад п’ятсот, п’ятсот вперед, А він зубами «танець з шаблями» заграв. Обидва знали про маршрут, що МАЗ на будівництві ждуть. А наша справа: сів, поїхав – ніч, північ. Ну, треба ж так під Новий рік: назад й вперед п’ятсот отих, Сигналимо дарма ми, певна річ. Глуши мотор, як хочеш жить. Нехай цей МАЗ вогнем горить. Мовляв, пробач – нема тут більш чого чекать Ну, бачиш сам: кругом п’ятсот, не допоможе нам народ, Засипле так, що нас не зможуть відкопать. Відповідаю: «Не канюч!» А він за гайковий за ключ, І вовком дивиться, він взагалі нервовий. А що йому: кругом п’ятсот, Й хто виживе, піде в народ, І доведе що це все сталоось випадково. Був мені більше, ніж рідня: кормив з долоні серед дня. Тут в очі дивиться – і холодок по спині. Я зрозумів, кругом п’ятсот і цей ось прикрий епізод Довів, що ми не друзі з ним о цій годині. І він пішов кудись убік. Я відпустив, а сам приліг. Мені наснився сон про всі перипетії. Що ніби знов кругом п’ятсот, Шукаю виходу і згод – Але нема його: лиш вітер в полі виє. Кінець простий: прийшов тягач, і там був лікар, й наглядач. і МАЗ потрапив в місце, де його чекають. І він прийшов, трясеться весь, А знову нам в далекий рейс. Його візьму, оскільки зла не пам’ятаю.
|