|
На зріст я вийшов і на вроду – Батька і матері – подоба. З людьми в ладу – не попихав, не підганяв. Спини не гнув – прямим ходив, І в вус не дув, і жив як жив, Руками голові допомагав. Та був донос, був наговір. Кругом п’ятсот – біда у двір. Був кабінет з об’явою: «Час поважай!» Там несолоне все їдять, Поставлять штемпель наздогад, В конверт, й тебе – відправлять за Можай. Потім – був залік і додому – Живи і не кажи нікому. Роки висять на мені – не продати. Та на начальника попав, Який мене й завербував, – Машини за Урал переганяти. Дорога, а в дорозі – МАЗ, Який уже в грязі зав’яз. В кабіні тьма, напарник який час мовчить. Хоча б кричав, аж зло бере, – Назад – п’ятсот, п’ятсот – вперед, – Той «Танок з шаблями» зубами стукотить. Обидва знали ми маршрут, На Уренгой, або Сургут. А наша справа і вночі також везти! І треба ж так під Новий рік Назад – п’ятсот, п’ятсот – вперід, Сигналимо – та нікому допомогти. – Глуши мотор, – він каже зразу, – Цей бісів МАЗ, ота зараза. Сам бачиш – ні душі ніде нема, Куди поглянь – кругом п’ятсот, До ночі ж зовсім занесе, Зрівняє так, що і знайти – катма! Я відповів: – Кинь! Не канюч! – А він за гайковий за ключ, Вовком глядить, як злий, крутим бува. А що йому – кругом п’ятсот. Один – своє життя спасе І доведе, що був правий, як хто спита. Мені він рідний, як у зоні, – Я годував його з долоні, А тут – в очах вогонь, мороз йде по спині. Я зрозумів – кругом п’ятсот, Хто розбереться після всього, Що він забув, хто я йому, а він – мені. Він відійшов кудись убік, Зітхнув я, а потім приліг. Я бачив сон про наш «веселий» наворот, Що ніби знов кругом п’ятсот, Шукаю вихід за кермом, Його – нема, є лише вхід – але не той. Кінець простий – тягач приповз, Там лікар був, і був там трос. І МАЗ прибув, куди призначено йому. І той прийшов – трясеться весь, І знову у далекий рейс. Я – зла не пам’ятаю, і його візьму.
|