|
Всі роки і століття, епохи підряд До тепла прагне все від місць оцих зимних. Так чому ж це на північ птахи ці летять, Якщо летіти належить на південь? Ця слава їм не потрібна картинна. Ось скінчиться під крилами лід, І знайдуть вони всі щастя пташине В нагороду за мужній політ. Чому ж нам не спалося, чому нам не жилось? Що нам вибрало шлях по колючій стерні? Милуватися сяйвом не всім довелось: Таке рідко трапляється – сяйва в ціні! Тиша. Лише чайок політ – тут і там. Їх годуєм обманкою з рук. За цю німоту нагородою нам Неодмінно вже прийде звук. Здавен усім нам сняться лише білі сни, Всіх кольорів відтінки хуги замели. Засліплені вже ми від тої білизни, Однак – прозріємо від чорної землі. Наше горло мовчанням скурочене, Наша слабкість притулок знайде. І нагородою за відчаї ночі – Буде вічний полярний день. Північ, воля, надія – країна без меж, Сніг без грязі, мов довге життя без брехні. Вороння нам не виклює очі уже, Тут немає ворон – лише чайки одні. Хто не вірить у нікчемні пророцтва, В сніг не ляже, таких не знайшлось, Нагородою – за біле самотство, – Ще повинен зустрітися хтось.
|