|
Якщо десь у чужій неспокійній ночі Ти спіткнувся і ходиш по краю – Не ховайсь, не мовчи, до мене докричись, – Я твій голос почую, впізнаю. Може з кулею в грудях у житі лежиш? Потерпи, я прошу, – вже спішу й ноги втоми не чують. Ми повернемося, – тут повітря і трави лікують. Тільки не вмри, лише крові ти не лишись. Якщо ж кінь під тобою, домчи, доскачи – Дорогу кінь віднайде буланий У ті землі, де завжди живі б’ють ключі, І вони залікують нам рани. Де ти, друже, – замкнений, на довгім путі, На розвилках яких, перепуттях чи роздоріжжях? Може бути, втомивсь, зажуривсь, заблудився в трьох соснах І не можеш зворотню дорогу знайти. Чистоти тут такої – з під снігу струмка, Не знайдеш, не придумаєш краще. Тут квітів, кущів і дерев – дивна краса, Стоїть лиш забажати – будуть наші. Якщо важко ти йдеш, по коліно в грязі, Босим по гострим камням, по воді кригою схваченій, Прониленний, обвітренний, димний, вогнем обпалений, Хоч якийсь доберись, добреди, доповзи.
|