|
Що ж ти, крутихвістко, брови насурмила, і помаду, шльондро, мажеш вколо губ! І куди ти, погань, скочити схотіла, – не втаїш від мене два квитки у клуб!.. Ти ж, дурепо, знаєш, як тебе кохаю, задля тебе ладен я кістьми лягти, – та останнім часом щось я помічаю: стала надто часто зраджувати ти. Коли це́, скажімо, голова сільради – не зачну кар’єру циндрити твою; та якщо це Ігор з другої бригади – я йому, козлові, роги відіб’ю! Ти затям, гадюко, – не плекай надію: як додому прийдеш знову на зорю – у своєму серці я тебе зарию, й щоб забути місце, ще й переорю! А настане літо – ти ще повернешся, та побачиш: інша в мене завелась. І тоді ти, стерво, з завидків загнешся, скажеш: «Вибач, любий!» – тільки буде зась!
|