|
Мене повторно вдарило в озноб, Гуркоче серце, мов у бочці камінь: В мені живе мохнатий злобний жлоб З чіпкими мозолястими руками. Коли моє помітять сум’яття, Бурмочуть друзі: «Знову загуляє», – Мені з ним тісно, з ним нема життя! Він замість мене кисень ввесь хапає. Він не двійник і він не друге «я», Пояснення усі лишень дивацькі: Він плоть і кров, погана кров моя – Подібне не насниться і Стругацьким. Чекає він, щоб я скінчив витки, – Рядок доручить вивести правиці, Обачним стану й водночас жорстким, І всіх продам гуртом і поодинці. Не виправдовуюсь я, далебі – Життя минає, тане хай, втікає, Та не пробачу митей тих собі, Коли він мною оволодіває. Я залишок останніх сил зібрав, Йому не вийти отепер зі скрути: У глотку, в вени я вжену отруту – Жере хай, здохне хай – я схитрував.
|