|
Дурний той сон, мов обушком, Побив нещадно. Невйразним я був у ньому І невиразним. У сні я зраджував, брехав, Ставав лестивим... До цього я не помічав В собі такого дива. Стискав я також кулаки І бив з натугою. Лише долонею руки, Не з розмаху і туго. Тьмянів цей сон, та все одно Знов повторявся. А ніч загляне у вікно – Він поновлявся. Не йшов я кроком, дріботів На рівній трасі, Ні разу ногу не змінив, – Трусив і трясся. Я перед сильним упадав, Перед злостивцем гнувся. Я сам собі мерзотним став, Та – не проснувся. Ця маячня – чув стогін Через дрімоту. Цей сон – болючий спомин, Снивсь остолопу. Проснувся я і розібрав Своє стогнання, Із біллю очі розідрав Через зітхання. І сон завис на стелі, Там розпластався. Сон в руку? Невеселим Запитом зостався. Я вимив руки – він у спині Загадкою своєю. Що було правдою у сні, А що було брехнею? Якщо цей сон – мені Якесь везіння. Чи то було тоді у сні Ясновидіння? Сон – відображення думок, Якими жив ти всує! Але згадаю – і всього мене Перекорчує. І раптом – вогнище! В мені Немає сил – зійти. Так соромно, неначе, в сні, В якому був лякливим. Та якщо скажуть: «В унісон Іди, і жми щодуху!» – Я зрозумію: це той сон, Котрий у руку.
|