|
Щільно замок сповито в перебігу літ ніби в ковдру, у хащі розлогі; та якщо мовчазний заговорить граніт – поступово минулого явиться звіт про походи, бої й перемоги. Час не стер ці діяння погордо: з нього тільки зірви верхній пласт, чи візьми його дужче за горло – й він свої таємниці віддасть! Сто замків поспадає зі ста ланцюгів, сто потів разом зійде із купи віків – і поллються легенди із сотень віршів про турніри, облоги та вільних стрільців. Ти почути знайомий мотив будь готов, осягнути й дістатись до суті, через те що любов – це довічно любов, ба й у вашій далекій майбуті! Дзвінко лускала сталь під напором мечів, від натуги тятиви димились, і списи відправляли на вічний спочив, й супостат про пощаду нараз маячив, здаючись переможцям на милість. Та не всі, доживаючи в тиші, в доброті зберігали серця, своє добре ім’я захистивши від облудного, злого слівця. Добрий кінь рветься в бій, вистриба з-під сідла, і зручніше на спис рукавиця лягла; все гаразд, коли відаєш, звідки стріла, значно гірше – коли утаїть її мла... Як у вас із мерзотами? Б’ють? Так і слід! Відьми шабашем вас не лякають? Але ж, певне, в майбутньому – гнидами гнид ще і досі у вас називають? Усвідомити маєм повік і сповна: ні, немає у зрадництві правди; вороги є завжди, і війна – це війна, і в’язниця тісна, і свобода – одна, і на неї надіємось завжди. Час не стер ці поняття погордо, треба зняти лише верхній пласт – і гарячою кров’ю із горла вічні пристрасті хлинуть на нас. І спрадавна і скрізь – не якась новина, що ціна є ціна, і вина є вина; все гаразд, коли честь – не в руках брехуна, а за спиною – братчика спина міцна. Ми легенди шукатимем й далі кругом, із казок доброту ми привласним, бо добро залишається завжди добром, – у минулім, майбутнім й сучаснім!
|