|
Цей мені бій не забути повік, смертю в повітрі смерділо; а вниз з небосхилу – безмовний потік: то зорі летіли. Он знову упала, і я загадав вийти живим із бою... Ось так я життя своє та й пов’язав з зорею дурною. Я вже був подумав: «А дзуськи ось вам, смерть пропетляє мимо!» Та з неба метнулася зірка нова – та й під серце прямо. Чи ж нам так потрібна була висота, що – «вперед, і не жаліть патрони»? І зірка комусь покотилася та, та й – на погони. Зірок тих на небі – мов риби в морях, вистачить всім із лишком. Коли б не ця смерть – то ходив був би я з золота блиском. Або я цю зірку віддав би синам просто на вічний спомин. А так – задарма пропадає вона, або ж – на погони.
|