|
Мости згоріли, стали глибші броди, І тіснота – лиш черепів лічба, І перекриті виходи і входи, І путь один – туди, куди юрба. І коней парами, що йдуть спрокволу, В тісноті світу, мовби напоказ, Юрба іде по замкненому колу – І в колі тім упав дороговказ. Стікають фарби під дощем з палітри, Вриваються галопи в полонез, Ні запахів, ні барв, відтінків, ритмів, І кисень із повітря зовсім щез. І нічиє безумство чи бажання Крутіж оцей не в змозі зупинить. Але чи це – те вічне просування, Той путь, що без кінця вперед біжить?
|