Мости згоріли, глибше стали броди, І тісно – лише бачим черепа, І перекрито виходи і входи, І шлях один – де натовп наступа. По парам коні йдуть по цугу кволо, Довівши, що оцей наш світ – вампир, І натовп йде по замкнутому колу – По велетенському, й не той орієнтир. Під дощ потрапила і розтіклась палітра, Вриваються галопи в полонез, Немає запахів, ні кольорів, ні ритмів, І у повітрі кисень щез. Чиєсь безумство, або ж їх натхнення Цей колообіг не розтрощить вщент. Але чи це – одвічне повсякдення, Той самий нескінченний шлях вперед?
|