|
А я кохаю Вас... Відкрито й повсякчас. Не «після» і не «до» в промінні я згоряю. Ридма й розрегочась, кохаю я в цей час, В минулому – не хочу, в майбутньому – не знаю. В минулому «любив» – Як сум був від могил, Як ніжність, – я без крил, й мене стриножать, Хоча поет поетів говорив: «Я вас кохав, любов ще, бути може...» Так кажуть про покинуте й відцвіле – І в цьому є поблажливість і співчування, Неначе перед стратою якомусь королю. Є в цьому й жаль про вмерле й оніміле, Що прагнуло, й стрімке надій вмирання, I, як невіру в те, що «я люблю». Кохаю Вас тепер Безмірно, я мон шер, Мій вік стоїть, я згас, – та вен не переріжу! У час цей, у продовженні, тепер Минулим я не дихаю і марити не буду. Прийду і вбрід, і вплав До Вас – хоч обезглав! – В веригах на ногах і з гирями по пуду. Ти тільки помилково не примусь, Щоб після «Вас кохать» додать би, що «не буду». Є гіркота в «я буду», забаганка, Підроблений підпис, червоточина І лаз для відступу, дорога про запас, Без барв отрута на самому дні у склянці. І наче справжній ляпас – Сумнів в тім, що знайте ж – «я кохаю Вас»! Дивлюсь французький сон, Де все не в унісон, Де у майбутньому – не так, й в минулому – все інше. Мій стовп неслави – мій армагедон, У мовному барєрі мій прокльон. Різниця в мовах – жах! Невже надіям крах? Та вихід ми знайти із Вами разом згодні. Я Вас кохатиму, складні часи – то так, Було й що буде не важливо... Є сьогодні!
|