|
Люблю тебе тепер, Всі таємниці здер. Не «після» і не «до», у променях згораю. Навзрид або на сміх, люблю тепер, при всіх, А вчора – промовчу, а завтра – я не знаю. В минулім «я любив» як в холоді могил. Все ніжне, що в мені – безкрилить і стриножить, Хоча поет поетів говорив: – Я вас любив, любов ще, бути може... Говорять так про кинуте, відцвіле – І в цьому жалість є і милостивість, без трону потурання королю. Є в цьому жаль, роки що уявила, Порив, де вже загублена нестримність, І як би недовіра до «люблю». Люблю ж бо, вір-не-вір Моє «тепер» як вир. Мій вік стоїть тепер – не зріжу і не вдарю! У часі – у продовженні «тепер» – не дихаю з «було», прийдешнім я не марю. Прийду я вбрід і вплав – Тепер – хоч обезглав! – З цепами на ногах і з гирями по пуду. Ти тільки помилково не застав, Щоб після «я люблю» додав ще я і «буду». Є гіркота у «буду», як не дивно, Підроблений автограф, червоточина І лаз – що у запас, чи двері, Отрута, що на дні шукатиме людина, Теперішньому ляпас мов, чудна картина – Той сумнів в тому, що люблю тепер я. Герой французьких снів З численністю часів, В майбутнім де – не те, й по-іншому в минулім. Приставлений де був я до ганьби стовпів, До мовного бар’єру я кликаний був. Чули? Різниця в мовах – ах! Становище це – крах! Та ми з тобою вдвох шукати вихід згодні. Люблю тебе і у складних часах – Й в майбутньому й в минулому «сьогодні»!
|