|
Люблю тебе я зараз, Не потайки, а напоказ. Ні «до», ні «після» в променях твоїх палаю. Ридма ридаючи враз, Але люблю я зараз, В минулому – не хочу, в майбутньому – не знаю. В минулому – «любив» – Сумніше від могил, – Все ніжне у мені безкрилить і стриножить. Хоча поет поетів говорив «Я вас любил: любовь еще бьіть может...» Так кажуть про покинуте, відцвіле – І в цьому жалість є та милість, Даровані вигнанцю з трона королю. Є в цьому туга про віджиле Прагнення, що загубило швидкість, І ніби недовіра до «люблю». Люблю тебе і нині І без обіцянок: «Повір!» Мій вік спинився – я вен не переріжу! А на майбутнє потім, нині Минулим не дишу, майбутнім – я не блужу. Прийду убрід чи вплав До тебе – хоч обезглав! – З кайданами та гирями по пуду. Ти лише випадково не застав, Щоб після «я люблю» додав – «і буду». Гіркота є у слові «буду» – дивна, Як лаз для відступу, що про запас, Фальшивий підпис, почуття холодні, Отрута у бокалі – нам не видна. Так, ніби сьогоденню дав ляпаса, Чи сумнів в тому, що люблю сьогодні. Вночі приснився сон французький З буянням тих часів анжуйських, Де у минулому – не так, у ньому все – умовне. Я до ганебного стовпа прикутий, І до бар’єру мушу стати – мовного. Яка різниця є в словах! Не ситуація – а швах. Та вихід ми знайдем завчасно. Люблю тебе я у складних часах – В майбутньому й минулому сучасному!
|