|
Важко ступінь вночі залунала набатними дзвонами, – Тобто, скоро і нам – йти до них та й прощатись без слів. Несходимі стежки вже потоптані конями, конями, Тими, що невідомо куди мчать своїх сідоків. Іншим час є для нас і лихим, але щастя шукаємо! Й навздогін ми за ним летимо, вставши в сідлах сторчма. Тільки от в цій гонитві ми друзів потроху втрачаємо, В чвалу і не помітивши – поряд вже друзів нема. Станемо плутати ми пожежі з вогнями закличними, Нам зловісним здаватиметься навіть рип чоботів. Про війну будуть ігри дитячі із назвами звичними І на наших людей поділятимемо й ворогів. А як відгуркотить все, як відгаласують всі братчики, І скакати під нами заморяться тіні коняк, І як змінять всі наші дівчатка шинелі на платтячка, Не простити б тоді, не забути б усього ніяк!..
|