|
Я гуляв якось раз по столиці – і Хуліганам двом здачі так дав, Що потрапив за це у міліцію, Де побачив її – і пропав. Що робила там фея-білявочка? Мо’, за паспортом мусила йти – Закохався у неї я палко так, – Й захотів чим скоріш віднайти. Йшов за нею, під’їзд запримітивши. Що сказати мав? Я ж – хуліган... Все ж красуню покликав я, випивши, В привокзальний один ресторан. Ну, а їй посміхались на вулиці – Ревнував я, ледь матом не гнув, – Одному навіть врізав по вилиці Лиш за те, що він їй підморгнув. Бутерброди ікрою намащував, Чого лиш не було на столі, – Я піснями її навіть влещував! І замовив в кінці – «Журавлі». Обіцянки до ранку до самого Розсипав перед нею я знов: «Я ж нікого п’ять днів не обманював, Моя перша й єдина любов!» Говорив, що життя все – загублене... І не знав, чи повірить сльозам, – «Зрозуміла я», – стиха вона мені, – «Вам себе чим дешевше віддам». Навідліг вдарив я в біле личенько, – Закипіла гаряча-бо кров: Ось чому у міліцію кликали Мою першу й єдину любов...
|