|
Якось вештався я по столиці – і Перехожих двох в землю втоптав, – І потрапив за це у міліцію, Там побачив її – і пропав. Я не знаю, які мала справи там, – Певно паспорт отримати йшла – Неабияке враження справила Її мила дівоча краса. До під’їзду за нею я сунувся. Що сказати їй? – я ж хуліган... Випив я – і покликав красунечку В привокзальний один ресторан. Ну а їй усміхались добродії – А мені хоч кричи «Караул!» – Чоловіку одному по морді я Дав за те, що він їй підморгнув. Я намазував булки ікрою їй, Гроші танули швидко в руці, – Увесь вечір піснями підкорював, «Журавлі» ще й замовив в кінці! До світанку я їй щось повторював, Обіцянки давав знов і знов: «Я п’ять днів як крадіжок не скоював, Моя з першого взору любов!» Їй жалівсь на життя я розвіяне, В шалик рюмсав на долю сумну, – А вона відповіла: «Я вірю вам – І віддамсь за помірну ціну». Тоді вдарив її, білу птицю, я – Закипіла розпечена кров: Зрозумів, що робила в міліції Моя з першого взору любов...
|