|
Один раз я гуляв по столиці – і Двух прохожих невчасно побив, – І попавши за це у міліцію, Я побачив її – й загинув. Я не знаю, що там вона діяла, Мабуть, паспорт прийшла получать – Молода, красива, ніжна і біла... Вирішив я її розшукать. Йшов за нею – запам’ятав парадне. Що їй сказати – я ж хуліган... Випив я і позвав ненаглядную В привокзальний один ресторан. Ну, а їй посміхались прохожі – А мені, хоч кричи: «Караул!» Одному чоловіку по морді я Дав за те, що він їй підморгнув. Я ікрою їй булку намазував, Гроші прямо рікою текли, – А які пісні їй замовляв! А в кінці замовив «Журавлі». Обіцянки до ранку давав їй, Щось повторював знову і знов: «Я вже пять днів не обкрадав нікого, З першого погляду моя любов.» Казав, що життя загублене, Я сякався і плакав в кашне, – А вона сказала мені: «Вірю вам І віддамсь по прийнятній ціні.» Я ударив її, птаху білую – Закипіла гаряча кров. Зрозумів, чому була в міліції Моя з першого погляду любов.
|