|
Я любив з жінками загравати: Мав нову заледве не щодня. І любили люди жартувати, Що мені усі – чи не рідня. На вузькій занедбаній стежині Поряд з морем – о, ти не жартуй – Я зустрів одну із них – богині Не стояли й поряд – це врахуй. А вона – широкої натури, А у неї – навстріч вам душа, А у неї – суперська фігура, – А в кишені в мене – ні гроша. Ну, а їй – каблучку або перстень; В ресторан, парфуми, карту в масть, – І вона без жодних заперечень Вам себе на ніч одну продасть. «Я тобі, – вона сказала, – Вася, Найдорожче, лиш кивни, віддам!..» Я сказав: «За сто», – і зацвіла вся, – «А дорожче – з другом, а не сам!» О, жінки – як дуже злі кобили: Дибки стане враз! – і понесла!.. Вдрузки з нею глечики побили І вона образилась, пішла. ...Через місяць – наче й не бувало, Через місяць знов прийшла вона, – А у мене враження цікаве, Що її влаштовує ціна!
|