|
Я любив жіноцтво й пустувати: Що не день, – новеньку я чіпляв. І складались оди та трактати (на районі) З дописом моїх любовних справ. Якось на дорозі в час не пізній Поруч з морем – це не жарт, а факт, Стрів одну з отих усяких різних (на районі), Що життя осяяла мій шлях. В неї ж бо – широка є натура, В неї ж бо – відкритая душа, В неї ж бо – такая ось фігура, В мене ж у кишені – ні гроша. Їй потрібно кільця дарувати Кабаки, духи, що так п’янять, Щоби трохи задоволень мати, Як сумнівні послуги узять. «Я тобі, – вона сказала, – Васю, Дам таке, що будеш, наче бог!..» Я сказав: «За сто рублів – на часі, Якщо більше – з корешом на двох!» В нас жінки – як дуже злі коняки: На дибки, закусить вудила!.. Може, щось не впетрав я, друзяки, Та вона образилась й пішла. ...Через місяць – хвилювань немає, Через місяць знов прийшла вона. Відчуття мене не покидає, Що була прийнятна та ціна!
|