|
Сьогодні не чути, щоб бились серця – Воно для алей і альтанок. Я падаю, в груди схопивши свинцю, Сказавши собі наостанок: «Цей раз мені не повернутись, Я відійду – прийде такий». Ми ще не встигли озирнутись, А вже сини ідуть у бій! Ось хтось відрубав: після нас – хоч потоп, Ступивши, як в прірву, з окопу», А я свій для того покинув окоп, Щоб зовсім не було потопу. Повіки враз мої зімкнуться І припаду я до землі. Ми ще не встигли озирнутись, А вже сини ідуть у бій. І хто змість мене, в атаку хто піде? І хто таємничого дістане мосту? Мені забажалось – нехай буде те, Одягнене все не по росту. І я встигаю усміхнутись, Я бачив, хто наступник мій. Ми ще не встигли озирнутись, А вже сини ідуть у бій! Розриви глушили гудіння сердець. Моє мені дзвінко кричало, Що все ж мій кінець – іще не кінець: Кінець – це чиєсь начало. Повіки враз мої зімкнуться, І припаду я до землі Ми ще не встигли озирнутись, А вже сини ідуть у бій.
|