|
Мені свічки запалюють щовечір, І образ твій обкурить знову дим, – Про те, що час лікує, – недоречно Казать, й що все проходить буде з ним. Я більше не позбудуся спокою: Бо, що було в душі на рік отак, Не відаючи, узяла з собою – Спочатку в порт, а потім – і в літак. Мені свічки запалюють щовечір, І образ твій обкурить знову дим, – Про те, що час лікує, – недоречно Казать, й що все проходить буде з ним. В душі моїй – пустеля негостинна, – Що стоїте? Так порожньо в душі: Пісень уривки там і павутина, – А решту – все вона взяла собі. Тепер свічки запалюють щовечір, І образ твій обкурить знову дим, – Про те, що час лікує, – недоречно Казать, й що все проходить буде з ним. В душі моїй – мета лиш без дороги, – Порийтесь в ній – й знайдете дивовиж: Дві напівфразі, й два півдіалога, – А решта то є – Франція, Париж... Нехай свічки запалюють щовечір, І образ твій обкурить знову дим, – Про те, що час лікує, – недоречно Казать, й що все проходить буде з ним.
|