|
Мені вечори запалюють свічі І образ твій оповиває дим, – І знати я не хочу, що час лічить, Що все проходить разом з ним. Я більше не звільнюся від спокою: Все, що було на душі, на рік вперед, так, – Не відая, вона взяла з собою – Спочатку в порт, а потім у літак. Мені вечори запалюють свічі І образ твій оповиває дим, – І знати я не хочу, що час лічить, Що все проходить разом з ним. В душі моїй пустельная пустиня, – Чому ж стоїте над душею пустою! Обривки пісень там і павутина, – А усе інше вона взяла з собою. Мені вечори запалюють свічі І образ твій оповиває дим, – І знати я не хочу, що час лічить, Що все проходить разом з ним. В душі моїй всі цілі без дороги, – Понишпорте в ній і знайдете лиш Дві напівфрази, два півдіалога, – А усе інше – Франція, Париж. Мені вечори запалюють свічі І образ твій оповиває дим, – І знати я не хочу, що час лічить, Що все проходить разом з ним.
|