|
Бігають лісом зграями звірі, Не за поживою, не на водопій – День і вночі ймуть вони віри, Вірі у добрих здавен єгерів. Звірі інстинкти забули страху, Вірячи міцно, що все минеться, Шкіру рвучи на собі, як рубаху, Падають навзнак: бери, що дається! Скільки їх в кущах, стільки у хащах, Вміють ревіти та верещати. Скільки втікаючих – стільки лежачих В нетрях, гаях, кущах та хащах. Риба пішла косяком проти хвиль – Руками хапай, йди по ній бродом! Стільки бажаючих просто на стіл, Зразу на блюдо, а потім – до рота. Риба – не м’ясо, холоднокровна: Лізе у сіть, на гачок, в невода. Любить погрітись вона на жаровні, – Море – по жабри, вода – не вода. Скільки їх в кущах – стільки у хащах, Гуртом живучих, разом кишіти, Мальків – жеручих, товстих, худючих В нетрях, гаях, хащах та кущах. Птахи на дріб свій спрямують літ, – В герої виходять підранки: Аби їм яблука клали в живіт – Гуси б не їли з самого ранку. Скільки їх в кущах – стільки у хащах, В сільці попадають, на постріл чекають. В озері плавають, в небі ширяють В нетрях, у кущах, в гаях та у хащах. Не бажає пушнина шкіру носити, Або біжить в загородку, або на аркан. Аби людей одягти, утеплити, Життя своє суне в таємний капкан. В ваші сільці – ви подумайте, люди! Лізуть самі у відмінних бобрах, Їм віддають сотні тисяч валюти, Тисяча тисяч у наших грошах. Скільки їх в хащах – стільки у кущах, Скільки бодливих і скільки ревучих, Тих, хто пасутьс і гуртом кишаться, З ікринок народжених, живородящих, Сірих, звичайних, у пір’ях нарядних, Скільки лише хижаків, травоядних, Тих, що линяють чи шкіру міняють, Мекають, бекають серед ссавців, Летючих, плазуючих, тобто вужів. Тих, що не п’ють у райських кущах, Або не палять у нетрях та хащах! Тих, що злітають у небо, та плазунів, Безліч підлеглих та керівників, Знаючих, вящих, брехливих, рвачів В нетрях та хащах і серед гаїв! Шкура – відмінна, риба – жива, М’ясо без дробу – зубів не зламати. Добре продумано, з розумом – все, Тобто – навіщо стріляти? Фартух біленький на єгерях видно, Всюди об’яви: «Не бий! Не губи!» Всю цю місцевість зовуть – заповідник, Одна постанова тут – «Не убий!» Та... скільки у хащах, гаях та у кущах Вартових, охоронців, без промаху б’ючих, Які заганяють та в міру азартні, Невміло стріляючих, передінфарктних, Псів, які травлять. Піших та кінних, Відпочиваючих, наче лісовиків, Скільки їх, знаючих «мудрість» уклінних, В сідниці начальства – умілих стрільців. Скільки тремтячих заради шкури, Скільки ловців на прості самодури! Скільки їх – з виразкою або всежерних, Пов’язаних зграєю і кровожерних, Повних, гладких, кволих, ледачих У нетрях, у кущах, гаях та хащах!
|