|
Ну, виходь, я тобі присвячу серенаду! Хто тобі серенаду іще просвистить? Можу – цілу добу, до упаду, як натхнення мене навістить! Це я поки що тільки жартую та кплю, це я поки тримаю фасон. Я образу терплю, та коли я скиплю – я палац підпиляю, спалю, розвалю, як не визирнеш ти на балкон! Ти відгукнись до мене неодмінно, розбійницькому серцю не відмов! Так вийди, вийди, вийди вже, Горпино, послухай серенаду про любов! Гей-гей-гей, тинди-ринди! От коли б думками не шмигала ти десь-інде, я б тоді, як в пісеньці, сів би попід присінці, й ми б лузали соняхи без принди. Вся рідня моя щодо дарунків не скнара, – на весілля притягнуть кори на усіх. Так у чому тобі я не пара, так чому я тобі не жених? Так тебе я кохаю, що ніччю не сплю, а удень – голова як в чаду. От і голос зірвав, і сиплю, і хриплю, я себе загублю, може, й зовсім згублю, але врешті – тебе украду! Я женихів твоїх – через коліно! Я попсую твоєму тату кров! Так вийди, вийди, вийди вже, Горпино, не нищ мою розбійницьку любов! Гей-гей-гей, тари-бари! От якби ти, Груне, клопоталась при амбарі, я б тоді, як в пісеньці, сів би попід присінці, й ми б лузали соняхи у парі. Так давай вже, Горпинко, весілля призначим! Серце нечисті – чисте моє – не розбий! І залишу я дідькам чортячим, через тебе залишу розбій! Наспіваю тобі, напою, захмелю, й на дружків я знайду угомон; я замовлю новіший концерт скрипалю – ще й знайомі в Кремлю надішлють по рублю, – тільки визирни ти на балкон! Оці мої освідчення терпи-но, бо це – кохання справжнє, c’est la vie... Ялинки-дринки, вийди вже, Горпино, тебе ж – ти бачиш? – будять Солов’ї! Гей-гей-гей, витребені! Годі вдома киснути, немов на бюлетені! Треба нам, як в пісеньці, сісти попід присінці та лузати соняхи зі жмені...
|