|
Відчинені двері Лічниць й жандармерій – Натягнуті нитки дзижчать, – Із Франції біси – Великі гульвіси, Бо вміють також покружлять. Я десь, та точно – наслідив, – Бо знаю ваду хижу: Мене сьогодні біс водив По місту, по Парижу, Канючив: «Наверни стакан, Послухай, брат, гітару!» – Тож був в російських кабаках, Де – угри та болгари. Я рвався на природу, в ліс, Хотів в траву і в воду, – Але це був – французький біс: Він не любив природу. Якщо удвох втекли з тюрми, – То ми – крутячі перці, – П’яніли і тверезвіли ми Завжди лише по черзі. Товариш – геній всіх часів, Скажений та гульвіса, – Коли в свідомості був він – Сідлав кривого біса. Як тверезів, вставав під душ, Бо так в нас повелося, – От бісові російських душ Й згубити не вдавалося. А то, що мій друган створив, – Від Бога, не від біса, – Помелений великим буть, Крутого був замісу. Його зі шляху не зіб’еш Хоч прав його ти колом, Був обгороджений без меж Ворожим частоколом. Сп’яніти в гульбищі уми Вважали за первинне, – Чого наговорили ми І винним і невинним! Порвалась нитка й понеслось, – Рятуйте наші шкури! Лікарні плакали по нас, А також префектури. Ми лізли бісу в кабалу, З гранатами – під танки, – Пролили кадку сліз малу, А в них тьмяніли франки. Цигани піснею про шаль І скрипками качали – Вливали в нас тугу-печаль, – Й печаль по шию вклали. Уже волога з вух лилась – Дурня лилась все дужче, – Та скрипки знову оцю мразь Заштовхували в душі. Вірменам в золоті й цяцьках Ікра – як на банкетах, Товариш в чорних постолах – Стріляв із пістолету. Набрякли жили, і в крові Утворювались згустки, – І біс, наш спільний візаві, Хихикав по-французьки. Все в цьому світі – суєта, – Плювать на префектури! Мій друг підписував щось там І роздавав купюри. Відчинені двері Лічниць й жандармерій – Натягнуті нитки дзижчать, – Із Франції біси – Великі гульвіси, Бо вміють також покружлять.
|