|
Вадиму Туманову
Була втеча – ривок – Дурна, ризикова. Вартового в висок І – вперед головою. Й заскакали ті двоє, Подих зник на бігу, На очах у конвою І по пояс в снігу. Заведений порядок там зразковий, Й завила «Дружба» – зветься так пила, І огорнули прапором парчевим З проснулих вишок три ствола. Всі крижнем лежали, В сніг ховали носи, Над нами гарчали – Скажені два пси. Дев’ять грамів гарячих, Як вам тісно в стволах! Ми на мушках корячились, Нібито на колах. Нам би добігти до берега цілі, Та зверху – з вишок – нам усе лихо. У бійців сіпались ми на прицілі. Просто смішно – та нам не до сміху. Як би знав – не з мертвим, З ким на втечу махнув, З ким бажав померти, І втекти ризикнув... Я спитав: «Звати як? За статтею якою?» Полонив переляк І мене, і другого. Та пізно, вже викреслили його кулі, Нас навколо гілками стьобало. Біг я й думав, щоб мене минули І навіть не помітив зопалу. Я йому, диваку – Чого ж ти відстав? Ну, а він на боку, Мозок свій розкидав. Не спасла тілогрійка, Все сухе на мені. Добре б’є трьохлінійка, Прямо як на війні. Як за грудки, брався я за каміння, Близько собаки – зарився в сніги. Пси довели своє собаче вміння, І розбрелися, злизавши мозги. Підіймаюся я, З мене матом жене. Бачу – ті кумов’я Вже чекають мене. «Дав дуба, тварина, Нема вигоди з нього!» За спійманого – полтина, А за мерця – нічого. Всі ми пройшли як спомини свободи: Один – на вахту, струшуючи сніг, Пішов на зону – за нагородою Я теж – за строком новим – за той біг. Я спочатку грубив, А потім перестав Цілий взвод мене бив – Двічі відпочивав. Що у світі другому – Тут з дрюччям, там з кнутом. Вріжуть там – я на цьому, Вріжуть тут – я на тому. Я зміг гординю під спіднє сховати, Бачив, як лижуть зади гордії. Пішов лизати рани в лизолятор – Не зализав, і ось рубці одні. Краще б нам – вздовж ріки, Краще б – той не ослаб, Щоб стрільцям – не з руки, А собакам – не з лап. Ось і казці кінець, Звір тікав на ловця. Зніс, як зрізав ловець Втікачу півлиця. Все у трубах і перекриті крани Ночами лише виють та скавчать, Та треба сипати ще сіль на рани, Щоб краще пам’ятали – хай болять.
|