|
Синові Аркадію
Будуть ще і вірші, й математика, промахи, звитяги чималі... Ну, а поки – іграшки: солдатики мапою крокують на столі. Краще би гравець тримав в казармі їх! Бачиш, – на війні, як на війні: втрати є в обох умовних арміях, там і тут – однаково значні. Толком не сплануєш так стратегію, й тактику не визначиш путтям... Ось нейтральну згарбали Норвегію орди олов’яних єгиптян. Лівою рукою Скандинавію ввергши у воєнне торжество, блискавично грач рукою правою відновляє чинне статус-кво. Змінює Албанія Британію, – ходять у похід навперемін; та не може виграти кампанію жодна з олов’яних цих сторін. Тут би й Цезар вчув себе ніяково через неозначеність мети: з двох боків – солдати всі однакові, чом же має хтось перемогти?! В скруті полководець починаючий від ніким не знаних перепон, воїнства великі надихаючий шестирічний мій Наполеон. Щоб йому спростити пошук істини, розділив я навпіл всю ту рать, й половині – форму їхню висинив... Вранці бачу: сині – всі лежать. Я дивлюсь на нього в завороженні і не можу втямити таки: з чого він обрав у переможені саме синіх, а не навпаки?
|