|
У давно забутих Богом Диких Муромських лісах Усіляка бродить погань, На людей наводить страх. Розбишаки-солов’ї на дубах висять, А мерці в трунах кістками виляскують... Страшно – аж жах! У багнюці та болотах Там водяники сидять, Там живе така гидота – Неможливо й розказать. Хто з конем, хто без коня – не сховаються, А в кущах лісовики в «дурня» граються. Страшно – аж жах! І який би лобуряка Не втрапляв у темний ліс, Хто за дівкою, хто з ляку, А хто здуру в хащу ліз – Вже й сліди замело хуртовинами, І не бачив їх ніхто – всі загинули. Страшно – аж жах! Із заморського із лісу, Де вже й зовсім страшний суд, Де чортяки злі до біса – Мало себе не жеруть, Притяглися, пропади вони пропадом, Щоб чортячим ділитися досвідом. Страшно – аж жах! Шеф місцевої сволоти Влаштував бучний бардак, А від тих був Змій триротий І огидний вурдалак. Насмоктались первака – в мозок вдарило, То й по трунах гопака як ушкварили... Страшно – аж жах! Змій падлючий впивсь до краю, Вліз на дуба і реве: – Виводи дівок, хазяїн, Хай покажуть, що в них є! Лішаки нехай попляшуть – помилуюся, А не будуть – матір вашу, тут спалю усе! Страшно – аж жах! Отаку страшну образу Не стерпів абориген, Заволав: – Свиня, зараза, Сучий син, інтелігент! Забирайся зі своїм клятим лобурем, З вурдалакою отим, щоб він лопнув був! Страшно – аж жах! Заревіли патріоти: – Увірвався вже терпець! Де ота п’яна сволота? Виходи до нас на герць! Бач – нажерся «столиці» – аж хитається, А туди ж – за спідниці хапається! Страшно – аж жах! А от тепер поважні люди Вам розкажуть, як колись Билась погань – груди в груди, Аж стогнав дрімучий ліс. Повбивали одне одного рогами – То й немає в лісі жодного з погані. Й не лячно ніяк!
|