|
В заповідних та дрімучих страшних Муромських лісах Бродить нечисть і гадючить, в подорожніх сіє страх. Виттям виють наче ті упокійники, Якщо є там солов’ї – то розбійники. Боязко, жуть! В зачарованих болотах скрізь потвори там живуть, – В них до гикавки лоскота, ще й на дно, знай, заберуть. Будь ти піший, будь ти кінний – то загарбають, А вже ліші – так по лісі і шаркають. Боязко, жах! Як мужик, купець чи воїн потрапляв в дрімучий ліс, Будь з чого: хто з перепою, а хто здуру в гущу ліз. У халепу потрапляли, чи з причиною, – Тільки більше не гуляли – наче згинули. Боязко, жах! Із заморського із лісу, там, де пекло, справжній ад, Де настільки злючі біси – що себе ледь не з’їдять, – Щоб творить суцільнеє зло разом, Поділиться приїхали досвідом. Боязко, жах! Соловей-розбійник знову влаштував їм буйний пир, Змій між них був триголовий і слуга його – Вампір. Пили зілля в черепах, їли бульники, Танцювали на гробах, богохульники! Боязко, жах! Змій Горинич взмив на древо, ну розгойдувать його: «Подавай, Розбійник, дівок, – хай покажуть дечого! Хай нам ліші ті зтанцюють, та й з піснею! А не те я, вашу матір, вас всіх згною!» Боязко, жах! Заревли всі, як ведміді: «Натерпілись – стільки літ! Відьми ми, чи вже не відьми, патріотки? Розкажіть! Залив більма, бач ти, кліщ, – отоварився! Зазіхнув ще на жінок, глянь, й позарився!..» Боязко, жах! Соловей-розбійник також був не тільки в тім’я бит, – Він гигикнув, свиснув, гукнув: «Ти, заморський паразит! Забирайся ти, без бою провалюй вже, І Вампіра прихопи, хай подалі йде!» Боязко, жах! Сиві люди пам’ятають, справа як тоді була – Билася нечисть грудьми в груди, так себе й у гроб звела, – Припинилося навік неподобство так – Ходять люди в ліс безбоязно погулять, Потвор тих не чуть!
|