|
У страхітних, у дрімучих, у чернігівських лісах люта нечисть ніс пиндючить й на людей наводить жах. Виють з хащі упирі, мов небіжчики, а відьма́чі чотарі дмуть у свищики. Лячно – аж жах! Там у кожному болоті мавки з дідьками живуть, – залоскочуть до нудоти і затягнуть в каламуть. Хоч ти верхи, хоч ти пішки – заграбастають, а літавиці-небіжки – так і шастають. Лячно – аж жах! А чумак або вояка потрапляли часом в ліс, – хто з Москви, хто з переляку, а хто здуру в нетрі ліз. Чи з великого ума, чи без рації – і поднесь про них нема інформації. Лячно – аж жах! Із заморського із лісу, де така у бісів лють, що самі себе ті біси трохи-трохи не жеруть, – делегація прийшла якось вдосвіта, – перейняти в справі зла частку досвіду. Лячно – аж жах! Соловей-розбійник вміло влаштував гостям банкет, а від них був Змій Годзила та вампір, його клеврет. З потерчат робили й жерли налисники, та пили з голів померлих, харцизники! Лячно – аж жах! П’яний Змій в чотири горла крикнув з дуба Солов’ю: – Повітруль виводь до кола, хай танцюють, чи приб’ю! Й хай співають, як ундини, й не попсу, чи усіх вас по купинах понесу! – Лячно – аж жах! Соловей – він теж не ангел, вибуховий, як тротил. Свиснув, крикнув: – Ах ти, шланга, гад заморський, крокодил! Геть відсіль на всі чотири, – ти ж так зроблений! Й забирай свого вампіра, поки добре з ним! – Лячно – аж жах! Всі істоти страховидні заревли, немов дурні: – Чи ми відьми, чи не відьми? Патріотки ми, чи ні?! Налигався, як той хам, а розслабився – так на наших милих дам ще повабився! – Лячно – аж жах! ...І донині літні люди повідають круг стола: нечисть стала груди в груди і саму себе звела. Припинилися з тих пір всі незлагоди, по гриби йдемо у бір та по ягоди. Де й подівся той страх!
|