|
Усе позаду – КПЗ й нарсуд, і прокурор, і судді з адвокатом. Тепер я жду, тепер я жду – куди пошлють мене на труд, куди пошлють мене робити за безплатно. Матінко, давай ридати, міркувати та гадати, куди, куди мене пошлють; матінко, давай ридати... Втім, мені уже плювати, куди, куди мене пошлють. У Воркуту посилки довго йдуть таки, у Магадан – так само, зрозуміло. А там же всі, а там же всі – злочинці, суки та вовки, мені не бачити ніколи тих посилок. Матінко, давай ридати, міркувати та гадати, куди, куди мене пошлють; матінко, давай ридати... Втім, мені уже плювати, куди, куди мене пошлють. Аж ось вчуваю я: по мене йдуть. Відкрили двері, сонного забрали – і ось тепер, якраз тепер – мене кудись-десь повезуть, а от куди – ізнов, паскуди, не сказали. Матінко, ізнов ридати, міркувати та гадати, куди, куди мене пошлють; матінко, ізнов ридати... Втім, мені уже плювати, куди, куди мене пошлють. І ось – вокзал: конвой спиняє гам, у них – гвинтівки, і багнети гострі... Нас, кажуть, шлють туди, де правлять роги козам – й парубкам, кудись на Кольський, буцімто, півострів. Матінко, ізнов ридати, міркувати та гадати, куди, куди мене пошлють... Матінко, скінчай ридати, починай тепер гадати, коли назад нарешті привезуть.
|