|
Знайте: всі колись були жертвами шкільних страждань – й п’ятибальної шкали для оцінки їхніх знань... У когось в очах – відчай, у гріхах батькам виниться? Це – «погано», навіть вкрай, тобто – одиниця. За контрольну, як бува, ганить вчителька хлопійка? Це – «незадовільно», «два», тобто – чесна двійка. Ех, раз, іще раз! Голова одна у нас. А на цій на голові – вуха два і шишки дві. От і дражнять де-не-де, і сміються глухо: «Подивіться, он іде голова – два вуха! Голова, голова, голова – два вуха!» Бережіться від спокус, – є у вчительки журнал... «Мінус» вигадали й «плюс», щоб уточнювати бал. Вивчив задане так-сяк – от і маєш, як оскому: «посередньо»... Це – трояк, з мінусом, причому. Теорему був довів, та забув про перевірку – отже, «добре» заробив, це – тверда четвірка. Ех, раз-два-три! – Припустили, як з гори, перегнали трояка на чотири метрика! Ось четвірочник біжить, шпарить що є духу; ззаду – трієчник сопить, голова – три вуха, Голова, голова, голова – три вуха... Щоб не жити навдалу, без ніяких знань-понять, не кляни шкільну шкалу: раз-два-три-чотири-п’ять. Хто сумлінням не доріс – хай вживає самопримус... Риска – не завжди дефіс, іноді це мінус. Очі з радощів блищать, ушановувати мусим? Це – «відмінно», тобто – п’ять, а ще краще – з плюсом! Ех, раз, іще раз, є п’ятірочка у нас: рук та ніг – дивись, по дві, п’ята – думка в голові. І замре народ на мить, мов диктанти слуха, і ніхто не закричить: «Голова – два вуха, голова, голова, голова – два вуха!»
|