|
Так повелось – пішли чоловіки, Й посіви схилились до ніг. Ось не видно їх вже із вікон – Розчинились в серпанку доріг. Випадають із колоса зерна – Немов сльози колгоспних ланів, І вітри льодяні та моторні Холодами подули з щілин. Ми чекаєм – коней поганяйте! В добрий час, в добрий час, в добрий час! Хай попутні вітри вам дують у спини. А додому скоріш повертайтесь! Верби плачуть по вас, І без посмішок ваших всиха горобина. Живемо ми тепер в теремах, Туди ходу нікому немає – Самотина та горе безкрає Замість вас оселилась в домах. Свіжість втратила і принадність Білизна новеньких рубах, Навіть старі пісні не заладились І нав’язли у всіх на зубах. Ми чекаєм – коней поганяйте! В добрий час, в добрий час, в добрий час! Хай попутні вітри вам дують у спини. А додому скоріш повертайтесь! Верби плачуть по вас, І без посмішок ваших всиха горобина. Усе болем єдиним болить, І зростає весь час безупинно Одвічний надрив голосіння, Як відгомін прадавніх молитв. Ми зустрінемо піших та кінних, Стомлених, зранених, будь-яких. Тільки б не похоронки покірні, Й без надії чекання їх. Ми чекаєм – коней поганяйте! В добрий час, в добрий час, в добрий час! Хай попутні вітри вам дують у спини. А додому скоріш повертайтесь! Верби плачуть по вас, І без посмішок ваших всиха горобина.
|