|
Я несла свою біду по весняному льоду. Проломився лід – душа провалилася. В воду каменем пішла, а Біда важка була та за гострії краї зачепилася. І ні дня не промине, скрізь вишукує мене, і Чутки з Бідою йдуть з Поговірками. А що я іще жива, знає схилена верба, та іще рясні жита з перепілками. Заманулося кому донести коханому, розпатякали усе, таки видали! Він і чути не схотів і до мене полетів, а Біда і ще Брехня присусідились! Наздогнав мене, обняв, на коня в сідло підняв, Ну а там Біда собі посміхалася... Та лишитися не зміг – на один лиш день прибіг, а Біда уже навік тут зосталася.
|