|
І знову лід і зверху – думка зріє, – Пробити верх чи просвердлити низ? Так, зринути, не втративши надії, А там – за діло у чеканні віз. Лід наді мною, проломись і трісни! Я весь в поту, як ратай на жарі. Я повернусь, мов кораблі із пісні, Всі вірші пам’ятаючи старі. Ще не піввіку, тільки сорок з лишком, – Тобі і Богу я не був чужим. Співати є що, ставши перед Вишнім, Тож є чим оправдатись перед ним.
|