|
Я сам з Ростова, взагалі, я – знайда – Я міг би буть з яких завгодно місць, Якщо, мій Бог, не видасть, Чорт – не знайде, Тоді моя Свиня мене не з’їсть. Живу я всюди – зараз он у Тулі. Живу і не рахую ані втрат, ні баришів. З дитинства пам’ятаю дім дитячий свій в аулі В республіці чечено-інгушів. Вони дитячих душ нам не згубили, Ділили з нами їжу і журбу. Життя летіло, як в автомобілі І вилітало з вихлопом в трубу. Я сам не знав, яким я жить збираюсь, Любив гостей і друзів, анашу. Тепер будь-що за ніж я свій хапаюсь, Який, на щастя, зараз не ношу. Як збитий кущ, за вітром я волікся, Кормився при дорозі, бачив зло, але й добро. Засвоїв добре почуття я ліктя, Який мені шпиняли під ребро. Бував я там, де на всі руки вмілі – Всі ті, з ким різав навпіл я журбу. Життя летіло, як в автомобілі І вилітало з вихлопом в трубу. Нас гартували, клімат де морозний – Нема відмови у ні в чому там, Так що чеченці, залишивши Грозний, Намились з Кавказу в Казахстан. А там Сибір – то нова епопея: Народів скупчення й нестрижених бичів, – Де місце є для зеків, для євреїв І недобитих різних басмачів. В Анадирі що треба ми намили, Нам там ломи ламали на горбу. Життя летіло, як в автомобілі І вилітало з вихлопом в трубу. Ми пили все, і, звісно ж, політуру: І лак, і клей, – все, що, хоч як горить. Ми спиртом обдурили кулю-дуру – То зможем і розумних обдурить! П’ю горілку під горіхи для потіхи, Коньяк – під плов з узбеками (по-їхньому – пилав), В Норильську, у гарячому цеху ми лихо Пили сталевий вогняний розплав. Ми діри в яснах золотом забили, Зостарюся – вийму, грошей нашкрябу. Життя летіло, як в автомобілі І вилітало з вихлопом в трубу. Які пісні співали ми в аулі! По скелях – голяка!.. Аж в серці щем. Поки мене з дороги не завернуло, Писався я чечено-інгушем. Одним дісталася ножова забава, У других – справи другі, ну а третім – теж своє... Сибір, Сибір – ти для бичів держава, Де є де жити, й де померти є. Я був курчавий, але кудрі відлетіли – Сім п’ядей в лобі, не «гоню пургу». Життя летіло, як в автомобілі І вилітало з вихлопом в трубу. Спогади лиш тільки потривожу – Завжди одне: «Рятуйте! Караул!..» Ось б’ють чеченців німці із Поволжжя, А місце битви – місто Барнаул. Коли дійшло уже до самосуду, Горою встав за горців, горло стиснувши чиєсь. Одні й другі, то були прийдешні люди, Та воювали, наче у себе. А тих, хто нас на подвиги підбили, Давно лежать і корчаться в гробу, – Їх всіх звезли туди в автомобілі, Й найголовніший вилетів в трубу.
|