|
Їдеш у поїзді, в автомобілі, Або гуляєш, хильнувши винця, – У сьогоденнім автодостобіссі Важко пройти по життю до кінця. Ось вам аварія: в Замоскворіччі Везли ховати одного утрьох, – Всі, і водій, заробили каліцтва, Тільки не той, кого вклали у гроб. Баби за наймом ридали крізь зуби, Диякон – і той верхні ноти не брав, Голосно мідні фальшивили труби, – Тільки, котрий у труні – не брехав. Давній начальник – таємний розбійник – В лоб цілував і гидливо плював, Всі доторкнулись, – лиш скромний покійник Жодного так і не поцілував. Та вдарив грім – що тут можна зробити, Сили природи не люблять промов, – Всі утекли під дахи і під плити, – Тільки покійник не втік стрімголов. Що йому дощ – з ним нічого не буде, – Ось гартування не те у живих. Ну, а мерці, у минулому – люди, – Люди сміливі, куди нам до них. Як не спіши тебе випереджає Цятка на лобі – липучий ярлик – В світі оцьому загрози немає Тільки для тих, хто в дубовий гріб ліг. Можна в загальний, а можна в окремий – Мертвих не мучить квартирний комфорт, – Ось молодець, оцей самий – померлий – Не вимагає надмірних турбот. В царстві пітьми – товаристві тім строгім – Повна безпека, немає тривог, – Ну, а у нас – всі ми ходим під богом, Тільки, котрим у труні – хоч би що. Докір луна: «Він покійників славить!» Ні, я в образі на доленьку злу: Нас усіх хтось коли-небудь задавить, – Виняток – ті, що лягли у труну.
|