|
Від кордону ми Землю крутили назад – Як зазнали навали, – Але світ навпаки закрутив наш комбат, Відштовхнувшися аж від Уралу. Наказали нам в наступ нарешті піти, Відбирати все знову, та й годі, – Та ми бачили, як сонце йшло навпаки, Аби зникнути ледь не на сході. Ми крокуємо важко ланами, Роздушивши пахучий квітник, – Ми штовхаємо Землю ногами – В іншій бік, в іншій бік! Вітер східний накидав гілок на лани, К ним притиснув отару. Вісь земну та й без важелю зсунули ми, Геть змінивши весь напрям удару. Не лякайтесь, як захід не там днесь горить, – Судний день – це казки для старшини, – Просто крутять планету як їм закортить Змінні роти на марші невпинно. Повземо ми, брудні та нечемні, В куп’я стиснувши цей материк, І колінням штовхаємо Землю – В іншій бік, в іншій бік! Не знайти тут, шукайте з останніх хоч сил, Тих, що руки підняли. Для живих є відчутною користь від тіл: Прикриттям стають ті, що вже впали. Де цей дурник-свинець нас позбавить турбот, Чи в упор, а чи з тилу заверне? Хтось попереду там навалився на дот – І Земля на мить раптом завмерла. Я ступні ззаду лишив без суму, До жалоби ж бо просто не звик, – Я земну кулю ліктями суну – В іншій бік, в іншій бік! Хтось здійнявся, окопу покинувши схрон, Серце кулю схопило, – Та на захід, на захід повзе батальйон, Аби сонце на сході сходило. Черевом – по багну, сморід точиться де, Та уваги не вартий цей захід. Нині по небу сонце нормально іде, Через те, що ми рвемось на захід. Кожен з нас, не рахуючи рани, – І обпікши росою язик, Землю тягне за трави зубами – На свій бік! В іншій бік!
|