|
В гарному одязі лагідна Правда ходила, Причепурившись для вбогих, блаженних, калік, – Груба Олжа щиру Правду до себе зманила: Мов, залишайся у хаті моїй на нічліг. Правда спокійно, довірливо й легко заснула, Слинку зронила, всміхнулась, як ляля мала, – Груба Олжа ковдру тихо на себе стягнула І, задоволена, балухи в Правду вп’яла. І піднялася, поскаливши зуби над нею: Жінка як жінка, років їй нема й тридцяти. Зовсім відсутня відмінність у Правди з Брехнею, Тільки якщо їх обох донага роздягти. Виплела спритно з коси стрічечки прехороші, Одяг схопила, сап’янці й панчохи в запас, Ще документи забрала, годинника й гроші, – Сплюнула, брудно лайнулась і геть подалась. Тільки уранці побачила Правда пропажу – І здивуванню її не було уже меж: Хтось, роздобувши чорнющу із комина сажу, Вимазав Матінку-Правду, все інше – більш-менш. Правда сміялась, як в неї каміння жбурляли: «Все це Олжа! На Брехні он плахіття мої...» Двоє блаженних калік протокола складали І кобенили бридкими словами її. Стервом її обзивали, здіймали на кпини, Псами цькували і глину лили на чоло... «Виселить, вислать за двадцять чотири години, Щоби і духу її за версту не було!» Той протокол завершила нахабна тирада (Правді пришили чужі найбрудніші діла): Бачте, мерзота усяка говорить: «Я – Правда!» Ну а сама продалась, пропилась догола. Правдонька чиста божилась, клялась і ридала, Хвора блукала і мала потребу в грошах, – Грязна Олжа чистокровного огиря вкрала І поскакала на довгих, тоненьких ногах. Іноді бачиш – за Правду воює добряга, – Хоч у словах його правди – нікчемне зерня: «Час промайне й щира Правда здобуде звитягу, – Тільки коли вчинить так, як і явна Брехня!» Часто, на трьох розділивши по краплі півлітра, І не збагнеш, що тобі хтось нещастя бажа: Впоїть, роздягне і вимаже в сажу – не витреш, Глип – а штани твої носить підступна Олжа. Глип – на годинник твій зирить підступна Олжа. Глип – а конем твоїм править підступна Олжа.
|