|
Зробивши лаз в затишші, Весна йде залюбки, Дахи сують скоріше Зі снігу язики. Голодна, без утайки, Вже скалиться весна, – Як з язика собаки, З дахів тече слина. І прагне від армій весна подарунку, Все ясно, і стріли на мапі прямі, І воїни в світлих, легких обладунках Врубаються в білі ті банди зими. Та рано веселитись! Зимовий генерал Ніяких ще позицій Без бою не здавав. Під білий прапор зранку Збирав свої війська, І вдарив раптом з флангу Мороз «напевняка». І битва зі змінним триває малюнком: Де – світло й струмки, де – поземка й імла. І воїни в світлих, легких обладунках, Хоч з втратами, вийшли назад вже з котла. Мороз втекти повинен би, а він впадає в раж І грає з хуртовиною весілля, чи шабаш. Вікно скрипить фрамугою – то вітер перебрав, З зимою недолугою він теж бенкетував. В зимовім тилу виясняють стосунки, Нахабні погрози приходять з пітьми, А воїни в світлих, легких обладунках Вбиваються клином у царство зими. І звідки що береться – стискається без слів Рука, що сонцем зветься, на горлі холодів. Ні, диву не відбутися – сніг тільки у тилах, І білий прапор нудиться вже у зими в військах. І далі на північ йде наступ, одначе, Співає вода, сну позбулась вона. Весна неминуча, як юність, юначе, Вона необхідна, як просто весна. Хто жив і у морози, чекає й точить зуб. Хоч проливає сльози він з водостічних труб, Але гріш їм, убогим, в базарний день ціна – Бо послана вже Богом на землю цю весна! Два слова військам – на весну не зважайте, Не в темну комору, в комод, на смітник Небесні легкі обладунки ховайте – Бо стануть в нагоді вони через рік.
|