|
Чотири роки шастав в морі наш корсар, В боях і штормах не поблякло в нас знамено, Ми штопали вітрила, мили гар, В пробоїни втулялись навіжено. Женеться знов ескадра по п’ятах, На морі штиль, погане то для втечі, Але нас заспокоїв капітан: «Ще ж бо, не вечір. Бо ще не вечір». Ось розвернувся боком флагманський фрегат І лівий борт забарвлений димами. У відповідь стріляєм навмання – Пожежі, смерть – то знову вдача з нами. З ще гірших вибиралися метушінь, Та вітер злий, багато в трюмі течі, А капітан шле: «Паніку покинь! Ще ж бо, не вечір. Бо ще не вечір». Очей знов сотні у біноклях у цей час На злих і сірих нас, на флібустьєрах. Але ніколи не побачить нас Прикутими до весел на галерах. Нерівний бій, корабль схилився наш. Час душі рятувать настав, доречі, Та крикнув капітан: «На абордаж! Ще ж бо, не вечір. Бо ще не вечір». Хто хоче жити, той, хто не теля? Готуйтеся, йдемо всі в рукопашну! Щури нехай тікають з корабля, Не до вподоби їм картини страшні. Щурам товариш нині тільки чорт, Раз в темряву стрибали від картечі, А ми з фрегатом стали бортом в борт. Ще ж бо, не вечір. Бо ще не вечір. Лице в лице, ніж в ніж, один в один, Щоби не стать вечерею для крабів, Хто з кольтом, хто в сльозах, без одежин Лишали потопаючий корабель. Але дурня! Ми не підем на дно. Допоможе океан, підствить плечі, Бо океан – він з нами заодно, Мав рацію наш кеп – ще ж бо не вечір.
|