|
Як зачується мені, як задишиться, вітер пружний і крутий перед грозою. Що причується сьогодні, що приспівиться? Віщі гомонять птахи – та все казкові. Птиця Сирин з гнізда радо щириться, зазива, потішає: так є так. А навпроти – в жалю тоскнім сіриться, душу рве Алконост, дивний птах. Ніби сім завітних струн задзвеніли про своє – то пташина Гамаюн надію подає! Синє небо наскрізь банями проколоте, Мідний дзвін гуде, мідний дзвін гуде – Чи то радість, чи біду розповіщав... Куполи по всій Русі вкривало золото, Щоби краще Господь помічав. Ніби сім завітних струн задзвеніли про своє – то пташина Гамаюн надію подає! Душу, витерту й подерту перекатами, вбиту тратами і витратами, – Якщо клапоть вже до крові стончав, – залатаю щиро золотими латами, Щоби краще Господь помічав!
|