|
Сміюсь, немов біля кривих дзеркал, Мабуть, мене тут спритно розіграли: Гачки носів, до самих вух оскал – Як на венеціанськім карнавалі! Кругом мене зімкнулося кільце – Затягують мене у танець ляско, – Так-так, моє безхитрісне лице, Напевне, всі тут прийняли за маску. Петарди, конфеті... А все не так, – І маски поглядають – ну й манери... Вони кричать, що знову я не в такт, Коли на ноги наступлю партнерам. Ну що робить? Як погасити гнів? А може, разом з ними веселитись?.. Надіюсь я – з-під масок хижаків Ось-ось поглянуть благородні лиця. Всі в масках, в париках – всі як один, – Хтось, мов у казці, хтось – літературний... Сусід мій зліва – ніби арлекін, А другий – кат, а кожний третій – дурень. Оцей себе старався відбілить, А цей боїться розголосу жаско, А хтось уже не може відрізнить Своє лице від неживої маски. Я в хоровод вступаю, сміючись, І все ж мені так неспокійно з ними: А раптом маска ката ця колись Так приросте, що він її не зніме?! І засумує арлекін навік, Милуючись своїм лицем печальним; А нерозумний вигляд чоловік Забуде на лиці своїм нормальнім?! Як не прогавить доброго лиця? Як відрізнити чесних і затямить? Всі маски одягають до слівця, Щоб не розбить своє лице об камінь. Я в тайну масок все ж таки проник, І, певен я, що мій аналіз точний: Байдужість незвичайна є у них – Це захист від поличників охочих.
|